Проголошена минулої п’ятниці заява щодо необхідності прискорити зниження облікових ставок вказує на поступове нагромадження суттєвих ризиків для сталого економічного зростання, яке прагне прискорити уряд.

По-перше,  прискорене зниження облікової ставки НБУ, на необхідності якого наголосив уряд, макроекономічно несумісне із одночасним проведенням політики підтримки стабільного обмінного курсу, про яку Володимир Гройсман говорив у своїх попередніх заявах. Підтримувати стале економічне зростання дозволяє політика керовано-плаваючого обмінного курсу, яка запроваджується НБУ, і відходити від цієї лінії – небезпечно.

По-друге, міжнародний досвід (в тому числі країн Єврозони) за останні роки показує, що зниження відсоткових ставок центральним банком під час рецесії не призводить до бажаного зростання обсягу кредитів на балансі комерційних банків, навіть під час одночасного проведення політики кількісного пом’якшення, в результаті якого збільшується надлишковий обсяг резервних грошей (що у нас зазвичай називають "ліквідністю"). Дієвий інструмент підтримки економіки перебуває у компетенції уряду, і ним є підвищення якості бюджетної політики, яка створює умови щодо збільшення попиту в економіці, що далі по ланцюгу стимулює потребу підприємств у банківських кредитах.

По-третє, центральний банк за своїм функціоналом здатен контролювати саме ставку міжбанківського ринку на резервні гроші в національній валюті, тобто – ставку, яку у нас називають обліковою ставкою. Але він здатен її контролювати, щоб вона була на низькому рівні, за умови здійснення політики плаваючого обмінного курсу (навіть із приставкою "керовано-"). Якщо в суспільстві є запит на стабільний обмінний курс гривні, то НБУ змушений утримувати  ставку на високому рівні або відмовитись від такого контролю (як це було у минулому). Як показав новий операційний дизайн НБУ, запроваджений завдяки консультативній підтримці міжнародних фінансових організацій, НБУ спроможний утримувати міжбанківські відсоткові ставки в бажаному діапазоні +- 1% навколо облікової ставки.

Тут слід наголосити, що центральний банк не контролює попит на кредит, він також не контролює обсяг резервних грошей, а саме задовольняє попит на них з боку комерційних банків. Відповідно, коли через неплатоспроможність окремих комерційних банків за останній час утворився надлишок резервних грошей ("ліквідності"), НБУ здатен запропонувати банкам більш дохідний інструмент – в Україні він називається "депозитний сертифікат", в інших країнах це називається "облігація центрального банку", але сутність цих інструментів однакова. Факт того, що в 2016 році за надлишкової "ліквідності" комерційні банки України не наростили суттєво кредитні портфелі, є тому підтвердженням.

Заяви про потребу "ресурсів у економіці" видає хибний погляд на монетарну економіку як радників КМУ, так і певних членів Ради НБУ.  В їхніх поглядах простежується вплив так званої теорії кредитних ресурсів, яка є відлунням саме монетаристської теорії Фрідмана, а не Кейнса, як вважається. Ця теорія стверджує, що центральний банк нібито здатен контролювати обсяг грошової бази і й відповідно (через грошовий мультиплікатор) грошову масу (пропозицію грошей в економіці). Але історія центральних банків провідних країн світу довела зворотнє. Кредит створюється на балансі (докапіталізованих) комерційних банків завдяки саме їхньому бажанню надати кредит тому чи іншому позичальнику, якого вони вважають кредитоспроможним. І це відбувається без першочергової прив’язки до кількості резервних грошей на коррахунках у центральному банку. Адже справжній (не "зомбі") банк здатен отримати резервні гроші для розрахунків своїх клієнтів, яких він прокредитував, через короткотерміновий кредит як на міжбанківському ринку або в центральному банку під повноцінну заставу. Грошовий мультипликатор – це просто результат математичного розрахунку. Резервні гроші не перетворюються у кредит, тобто не фінансують його, вони використовуються банками для розрахунків та виконання вимог обов'язкового резервування. Висновок – без повноцінних (мається на увазі докапіталізованих, стрес-тестованих) комерційних банків, що не кредитують власників, не докапіталізують себе за рахунок власних кредитів, інші монетарні кроки будуть марними.

Таким чином, якщо заклик щодо прискорення зниження облікових ставок не супроводжуватиметься комплексом заходів (оздоровлення банківської системи, відмова від фіксації обмінного курсу через забезпечення його стабільності), це викличе ефект, протилежний очікуваному. Поточний операційний дизайн НБУ зараз дозволяє контролювати міжбанківські ставки в коридорі +- 1% навколо встановленої НБУ облікової ставки, і його демонтаж, який буде запущено через бажання мати одночасно і низькі ставки проценту і стабільний курс, у підсумку підвищить ставки по кредиту, а не знизить їх. Відповідно, небанківські суб’єкти господарювання й надалі будуть надавати перевагу кредиту в іноземній валюті, адже він історично дешевший, ніж у гривні. Економічне зростання буде дуже хитким та нестабільним, а нагромадження заборгованості в іноземній валюті підвищує ризики нової фінансової кризи, чергової втечі капіталу з гривні у долар, і чергового руйнування економіки та сподівань громадян.